Голкіпер «Краматорська» - про евакуацію з Донецької області та життя під час війни
— Де тебе застала війна? Що робив насамперед і як їхав додому?
— Війна мене застала у Краматорську – о 5 ранку 24 лютого я прокинувся від дзвінків та повідомлень хлопців з команди, всі говорили про вибухи. Я, чесно кажучи, спочатку не сприйняв усе надто серйозно, але коли дружина відчинила вікно на кухні і я почув, як летіла ракета, а штори заворушилися від вибухової хвилі, ми почали збирати речі.
Як виявилося, поїзди не ходили, а пошта, щоб відправити речі, вже не працювала, тому виїхати ми не могли. Наш директор Карен Артурович зібрав усю команду і сказав усім залишатися на нашій базі – там ми прожили з дружиною 17 днів. До Києва їхали через Одесу евакуаційним потягом, всю ніч їхав сидячи. Із Одеси до Києва доїхали вже комфортно. Тут перебралися на дачу за містом.
— За день перед початком повномасштабної війни ти був на проукраїнському мітингу. Чи думав того вечора, що вже о п'ятій ранку прокинешся від вибухів?
— 23 лютого ми з усіма українцями з команди були на мітингу, де зібралося багато краматорчан. Було видно, що всі люди люблять Україну та не хочуть війни. Цього ж дня у команді вже були розмови, багато легіонерів панікували та хотіли поїхати.
Увечері я зібрав частину речей, хотів відправити їх додому, щоб було легше їхати, якщо щось почнеться. Я навіть не підозрював, що це буде повномасштабна війна, були хіба думки про напад на український Донбас.
— На що зараз схоже звичайне життя в Україні?
— Складно сказати загалом про всю Україну, адже є міста тимчасово окуповані, є гарячі точки, а є ті, яких більше немає. Явно все змінилося, життя не таке, як раніше і вже не стане колишнім. У кожному місті люди переживають свої складності та жахи.
Якщо говорити про Київ, то тут місто оживає – людей на вулиці побільшало, але зруйновані будівлі, блокпости та небезпеки ракетних ударів не дають забути про те, що відбувається і жити звичайним життям. Дуже тішить, що всі українці зараз об'єдналися, кожен якось допомагає людям і не падає духом, це змушує вірити, що все в України буде добре.
— Чи знаєш долю своїх одноклубників? З ким підтримуєш зв'язок у цей час?
— Легіонери всі виїхали з України 13 березня – подальша їхня доля мені невідома. Зв'язок із ними не підтримую. Засмучує і злить, що майже кожен у Краматорську казав, що ця війна жахлива, і вдома вони розкажуть усю правду, а за підсумками тиша. З українцями спілкуємося, найчастіше з тренером та хлопцями з Харкова – про них турбуюся найбільше.
— Загалом як провів ці 50 днів?
— Перші 17 днів ми були у Краматорську – там допомагав місту будувати блокпости. Кидали пісок, викопували ями тощо. Клуб давав нам житло та їжу, тому був радий, що можу допомагати місту у відповідь.
У Києві вже було страшніше – ракети, вибухи, безсонні ночі, тишу майже не чути. Кілька разів ходили гасити ліс, що горів із-за уламків. Щоб відволікатися навіть зайнявся рукоділлям - усій сім'ї вже зробив браслети (сміється). Зараз дуже важливо відволікатися від новин і кожному це раджу робити.
— Як довго не міг повернутися до тренувань і чи ти підтримуєш себе у формі зараз?
— Без тренувань було складно з перших днів – звичний спосіб життя зник. Щойно повернувся до Києва почав займатися на землі, щодня тренування, адже не можна запускати себе, благо для цього є інвентар та територія, де можна різноманітно тренуватися.
На льоду останній раз був 23 лютого, але сподіваюся якнайшвидше зможу знову вдягнути форму під мирним українським небом.
— На початку квітня стало відомо, що збірні України зіграють на чемпіонатах світу. Як гадаєш, наскільки зараз це важливо для нашої країни?
— У кожного своя думка щодо цього. Я радий, що хлопці знаходяться в безпеці і можуть займатися своєю улюбленою справою.
— На твою думку, як зіграють українці на світовій арені?
— Не хотів би робити жодних прогнозів, хлопці зараз проводять плідну підготовку. Сподіватимемося, що вони здобудуть перемоги і боротимуться за золото чемпіонату світу.
— Що зараз можеш сказати всім українцям?
— Українцям, які перебувають у нашій країні, хочу побажати терпіння та сил. Відволікайтеся від новин, займайтеся спортом, проводьте час із рідними. Дуже важливо зараз нам усім не "збожеволіти".
Усіх, хто виїхав за кордон, ми чекаємо в Україні після нашої перемоги, а зараз допомагайте нам інформаційно, розповідайте світові, що творить Росія на нашій землі. Віримо у перемогу! «Слава Україні, Слава Нації...» та продовження цитати Олександра Поворознюка (усміхається).